ТЕРЕНИ ЗАКЕРЗОННЯ:
КОЛИ УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ ТА АРМІЯ КРАЙОВА
ПОСТАВИЛИ СПІЛЬНЕ ВИЩЕ ЗА ВІДМІННЕ ?
Питання відносин Української повстанської армії та Армії Крайової на Закерзонні мало досліджене як в Польщі, так і в Україні в силу політичних обставин, втім, період 40-х років ХХ століття спільної історії вартий того, щоб відстежити українсько-польські зв'язки, боротьбу проти більшовизму й за національне визволення обох народів.

Територія Закерзоння охоплювала Холмщину, Надсяння, Підляшшя і Лемківщину, на яких споконвіку проживало українське населення. Внаслідок договору СРСР з Польщею (підписаного 16 серпня 1945 року) про встановлення українсько-польського державного кордону по "лінії Керзона", ця територія була приєднана до Польщі, а до українців застосовано терор та примусове виселення в УРСР та північні і західні землі Польщі.

"Перші ешелони з українцями поїхали 15 жовтня 1944 року – це були в основному ешелони з Холмщини. Антиукраїнський терор розпочався там із 1942 року. Спочатку польське підпілля вбивало найбільш політично свідомих українців – учителів, священиків, громадських діячів. Так само, як і на території УРСР, у повоєнній Польщі комуністичні режими брутально зліквідували УГКЦ. Перемиські єпископи УГКЦ Йосафат Коциловський і Григорій Лакота у 1946 році були заарештовані, передані НКВД і ув'язнені в радянських концтаборах, де й загинули".


Володимир Середа
Володимир Середа - голова Об'єднання товариств депортованих українців "Закерзоння".

Про перший період депортації (розпочався 9 вересня 1944 року) пам'ятає 10-річним хлопчиком.

В інтерв'ю для "Історичної правди" розповів, що його рідне село Ляшки, як і всю Східну Ярославщину, польські солдати виселяли навесні 1946 року.
21 березня на подвір'ї з'явилося декілька непрошених гостей у мундирах польських солдатів і наказали за лічені години спакувати на один віз своє майно.

Їхній ешелон розселили по багатьох селах Великобірківського району Тернопільської області.
Родина Володимира Середи потрапила у село Байківці.

Володимир Середа констатує, що Східні кордони повоєнної Польщі Сталін практично погодив із західними союзниками на конференції в Ялті. По "лінії Керзона", з окремими відхиленнями на користь Польщі, повинен був пролягти кордон.

У нашвидкоруч оформленому евакуаційному листі (скановане зображення вище) написано, що на цьому возі помістилось 8 центнерів [800 кг] зерна і зернопродуктів та ще 10 центнерів речей домашнього вжитку.
Що стосується депортацій українців у 1944-46, 1948 та 1951 роках, то відповідальність за це повинні нести обидва комуністичні режими – польський і радянський. – Переконаний Володимир Середа
Відомо, що вже з 1942 р. траплялося вороже ставлення до українців на цій території з боку польських військових формувань – "Армії Крайової", "Армії Людової", "Народних Сил Збройних" та "Баталіонів Хлопських". Цілком очевидно, що українсько-польська ворожнеча не йшла на користь ні українському, ні польському народам. Тому головний Провід ОУН в Україні вирішує "дійти до порозумінь із польським підпіллям на теренах, що є під контролем УПА,… уникати непорозумінь і збройних сутичок між двома організаціями та нав'язувати співпрацю між собою". Вже у квітні 1945 р. зав'язуються перші контакти між боївками УПА і АК в Перемишльському і Бжозівському повітах.

29 квітня 1945 р. в селі Скдліско Бжозівського повіту відбувається перша зустріч представників УПА і АК, що завершилась підписанням вступного протоколу. В ньому були такі пункти:


- припинення будь-яких акцій обох сторін одна проти одної з 29 квітня 1945 р.;

- спрямування усіх акцій і сил до боротьби зі спільним ворогом (СРСР);

- повідомлення і застереження один одного перед загрозою небезпеки зі сторони комуністів;

- тісна співпраця і взаємодопомога у акціях проти радянських військ, а особливо ж – НКВД;

- гарантій цілковитої безпеки цивільного населення тощо.

Встановлювався також постійний зв'язок між УПА і АК. Договір цей охопив ряшівську, перемишльську і прилеглі до кордону СРСР території.

Більш представницька зустріч відбулася 21 травня 1945 р. в Руді Ружанецькій. Поки питання кордону не вирішили, керівники ОУН запропонували тимчасово "наявну лінію", тобто "лінію Керзона". Обидві сторони визнали необхідність співпраці польського і українського підпілля, доки ще не підписаний офіційний союз. Було вирішено припинити взаємну боротьбу і не робити реквізиції продуктів та інвентарю у населення. Відразу ж встановлювався пароль і зв'язок між відділами УПА і польським підпіллям в Любачівському, Грубешівському та Холмському повітах.

По розмові Івана Лопатинського з Мар'яном Голембовським, Я. Старух "Стяг" (керівник ОУН на Закерзонні) видав наказ округам ОУН, щоб вони не нападали на відділи АК. Наслідком цих переговорів було нав'язання зв'язку на рівнях Район ОУН – Команда Округу ДСЗ (Делегатура Сил Збройних).

Незабаром до безпосередніх розмов і контактів між місцевими керівниками ВІН і УПА дійшло на теренах Холмського, Владавського і Білоцерківського повітів. Одним з ініціаторів їх був командир відділу УПА "Крига".

На світлині.
Ліворуч: відділ УПА, вояки якої боролися за створення Української держави.
Праворуч: відділ АК, вояки якої боролися за відновлення кордонів Польщі 1939 р.

В часі німецької окупації польські шовіністичні елементи підняли на Холмщині сильний протиукраїнський терор. «…німці здійснювали переселення поляків і українців з тим, щоб звільнити землі для німецьких колоністів і фольксдойчів з Румунії. Українців часто селили на місцях виселених поляків. Польські банди нападали вночі на таких переселенців. Все це діялось в 1943 р. Але ще в 1942 – першій половині 1943р. від польського терору на Холмщині загинули полковник Яків Гальчевський-Войнаровський, голова Українського Допомогового комітету в Грубешеві доктор Микола Струтинський, був смертельно поранений колишній сенатор Іван Пастернак.

У Грубешівщині загинуло 2000, а на Холмщині – 5000 українців. Упродовж першої половини 1944 року тільки в Грубешівському повіті на Холмщині було спалено 52 села та замордовано понад 4000 селян. До кінця серпня кількість спалених сіл у Холмському та Томашівському повітах досягла 1500, а вбитих селян – до 15 000 [ Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади. У трьох томах, т.1 1939 – 1945 рр. ст. 15].

«У квітні 1944 р. з Волині на Холмщину прибуло два курені УПА з загону полковника Острозького та сотня «Вовки» командир Ягода-Черника, з Карпом на Посяння надійшла сотня з курення «Сіроманці» під командою Яструба. Збільшилась поставка продуктів до складів, відбувається мобілізація. Старшинами призначали переважно ще учасників Першої світової війни й вихованців старшинських шкіл на Поліссі. Тоді ж розпочався вишкіл мобілізованої молоді. Тривалий час відбувалась реорганізація цих військових з'єднань» [Русаченко Анатолій Народ збурений ст. 181]. Ці військові відділи УПА прибули із завданням зупинити терор Армії Крайової, яка почала загальні відплатні акції проти українців за те, що вони беруть участь в «німецьких пацифікаціях», від 4 серпня 1943 року.


На місцевому рівні УПА домоглася того, співпраці з АК та її підпільною організацією "Воля і Незалежність" (ВіН). Це єдина формація польського підпілля, що співпрацювала із УПА та атакувала НКВС та ВП у своїх територіях впливу.
Про ставлення ОУН-УПА до ворожнечі, яка була поміж двома народами, свідчить лист, який був надісланий українським командуванням на польські постерунки МО (Міліції Обивательскої). В ньому говориться, що ця ворожнеча між українцями і поляками спеціально спровоковувалась німецькою політикою. "Сьогодні ми дивимося іншими очима на ці справи. Якщо поляки хочуть сильної і незалежної Польщі, то нехай об'єднуються з українцями. Просимо про ліквідацію всіх постерунків міліції. Якщо ні, то самі це зробимо".

В 1946 р. співпраця між УПА і АК продовжувалася. 1 квітня 1946 р. відбулася зустріч в колонії Сагринь Грубешівського повіту. Українську сторону репрезентував Теодор Герасим'юк "Равіч", "Дунайський" – референт пропаганди ІІІ Округу ОУН, польську – капітан Станіслав Ксьонжик "Вирва" (від січня 1946 р. – керівник Замойського Інспекторку ВіН). Було обговорено питання спільної боротьби УПА і ВІН з противником у Грубешівському, Томашівсько-Любельському і Замойському повітах.

Важливе місце у зміцненні відносин між українським і польським підпіллям відіграла конференція, що відбулася 18 травня 1946 р. у фільварку Ментке Грубешівського повіту. У цій нараді переважала політично-військова проблематика. Зі сторони ОУН-УПА в конференції взяли участь: "Дунайський" Т.Тарасюк – референт пропаганди ІІІ Округу ОУН, "Явір", "Певний" (прізвище невідоме – заступник "Дунайського"), "Хмурий" Захарчук – посада невідома, офіцер УПА, "Шейк" Іван Лопатинський – представник УГВР. З польської сторони: капітан "Остоя" (прізвище невідоме) – керівник пропаганди Любельського Округу ВіН, капітан "Вирва" С.Ксьонжек – керівник Замойського Інспекторату ВіН, капітан "Азія" Ян Домбовський – командир Грубешівського Обводу ВіН, також два представники з Томашів-Любельського повіту, прізвища та звання – невідомі.
Конференцію охороняв 100-й особовий загін ВіН і 20-й особовий відділ УПА. Розглянули такі питання:
- політична ситуація у світі;
- ідея фронту поневолених народів і українсько-польська співпраця;
- військові справи;
- новини з місцевостей Владави і Білгораю;
- господарські справи.

Конференція вирішила, що відділи УПА можуть воювати і квартируватись на теренах опанованих польським підпіллям, але попередньо узгодивши це з місцевим підпіллям. Вирішено також, що на теренах, де перебувають українські відділи, не повинні діяти відділи ВіН, хіба що коли б вони діяли спільно з УПА. Прийнято було рішення про спільну військову акцію на місто Грубешів і залізничну станцію Вербковичі. ВіН зобов'язувалась забезпечувати потреби УПА всім необхідним. Встановлено також, що поранених та хворих членів УПА, можна буде переховувати на теренах, де діяло польське підпілля і там отримувати санітарну допомогу. Рішення конференції активізували спільні українсько-польські дії.

Вже 27 травня 1946 р., в Теренбінському лісі, відбувається спільна нарада керівників відділів ВіН і УПА, щодо спільного нападу на місто Грубешів. В результаті розгромлені управи МО, УБ, комітет ПОПР (ПЗПР), НКВД і в'язниця. 150 в'язнів було звільнено.

Цією акцією керував капітан "Вирва" (Станіслав Ксьонжек) – керівник Замойського Інспекторату ВІН. З української сторони взяли участь в операції 1200 чол. Це вже був не перший випадок спільних нападів на ворога. Ще 15 вересня 1945 р. українські і польські загони з 1000 осіб атакували місто Ковель, де захопили багато продуктів і відступили з міста. Також спільно УПА і АК атакували село Бірче, що біля Перемишля.

В серпні-вересні тісні контакти з УПА підтримували майор Ян Шатовський-Шатинський "Дзітир" інспектор району N3 ВІН та Мар'ян Голембовський "Стер".

Якщо підсумувати, то за 1945-1947 роки підтримували контакти між собою:

- районовий провідник ОУН "Борис" з командиром відділу АК "Дражов" в м.Седліска Бжозівського повіту;

- референт організації II Округу ОУН "Вир" з комендантом ДСЗ Любачівського повіту;

- командир сотні УПА в Пермишльському повіті з командиром відділу АК капітаном "Піратом";

- районовий провідник "Заруба" з командиром ВІН Томашівського повіту "Бжозем";

- референт пропаганди ІІІ Округу ОУН "Дунайський" Теодор Герасим'юк з керівником Замойського інспекторату ВІН капітаном "Вирва", комендантом Грубешівського округу ВІН "Азія" і командиром відділу "Млотем";

- надрайоновим провідником "Ярим" і командиром сотні "Чаусом" з керівником групи розвідки ВІН "Корабем".

У 1947 р. зафіксований судовий процес над цілим керівництвом Любельського округу ВІН, де основним пунктом звинувачення стали факти співпраці цієї організації з УПА. З захопленого польськими органами державної безпеки архіву Округу ВІН, на щастя, неповного, вилучено частину документів, які ілюстрували майже повністю етапи зустрічей і рішень керівників ВІН з УПА в Біло-Підліського, Владавського, також Замойського повітів.

Капітан Мар'ян Голембовський "Стер" (керівник Замойського інспекторату ДСЗ в 1944-1945 рр., що просидів у тюрмі 15 років (основним звинуваченням була співпраця з УПА), заявив у сучасній польській пресі:

"... Незалежно від оцінки трагічної боротьби і польсько-українських стосунків підчас війни, треба підкреслити факт, що на переломі 1944-1946 рр. і пізніше стосунки між нашими народами діаметрально були змінені: з боротьби поміж собою перейшли до повної співпраці. Поляки і українці, бійці АК і ВіН та УПА і УГВР уклали порозуміння, яке принесло спокій, а також допровадило до повної співпраці і взаємодії незалежних чинників наших народів".

Переговори між представниками польського та українського підпільних рухів,

21 травня 1945 року с. Руда Ружанецька
Автор ретроспективного огляду
БОГДАН БАРАН, магістрант ТНПУ
березень - 2017
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website